Дещо із скарбниці спогадів про власне дитинство згодом
відіб'ється і на сторінках прозових творів Володимира Винниченка. Оповіді його
матері, зафіксовані Розалією Яківною Винниченко, дають підстави припустити, що
в пору свого отроцтва Володимир був схожий на ... Федька - халамидника з
однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці.
Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно чітку пам'ять.
Рано навчився читати, - сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що
першим "букварем" для цього були принесені братом Андрієм (робітником
друкарні) афіші, з яких він граючись, вирізав літери і клеїв на стінку,
питаючись у дорослих, що то за буква.
Сусідських дітей "тримав ... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого
віку й вольовий, упертий."
Курити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був
гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.
Такий портрет великою мірою збігається з рисами того характеру, який постає на
сторінках оповідання "Федько - халамидник". Сумлінний краєзнавець
знайде в цьому творі чимало елисаветградських прикмет. Річка неподалік від
будинку, де мешкає родина Федька; базарний місток, що весною зносить крига;
паровий млин, з-за якого "сонце хитро виглядає", церква - все це
поставало й перед очима малого Володимира Винниченка, коли він біг на берег
Інгулу зі своєї Солдатської вулиці. Не випадкова й така деталь: батько Федька
працює в міській друкарня - ми вже знаємо, що працівником друкарні був старший
брат Володимира Винниченка.
А головне - сам Федько, хлопчик із числа тих, про кого кажуть: заводій,
ватажок, шибеник. "Спокій був його ворогом", - у цьому, читаючи
оповідання, можна переконатися багато разів. Федько теж тримає своїх ровесників
"трохи в терорі". То відбере в них паперового змія, щоб подражнити
хлопців, то спокушає ризикованими забавами ніжного й смирного Толю (сина
хазяїна будинку, де батьки Федька знімають квартиру), то поб'ється з кимось...
Деякі подробиці, що стосуються Федькових звичок, зустрічаються і в спогадах про
Володимира Винниченка, - тим самим підтверджується їхня достеменність. Федько
сидить у себе на воротях, як "Соловей - Розбійник на дереві, і дивиться.
Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі, і
там ніби скринька така зроблена. У тій скриньці й засада Федька." Це - з
оповідання про "халамидника".
А ось рядок із спогадів, що виглядають як коментар до цитованого фрагмента:
"над ворітьми подвір'я була дерев'яна скриня, в якій любив сидіти малий та
слідкувати за тим, що робилося навкруги, не будучи помічений ніким. І коли
хтось із дітей вертався з чимось їстівним, за чим посилала чужа мати, то малий
Володимир, граючись у Солов'я - Розбійника, зненацька вистрибував зі своєї
схованки й вимагав данини. Він ніколи не забирав усього, а тільки невелику
частину. І це не від жадності до ласощів, але для того, щоб показати свою силу,
владність. Коли бідний данник починав плакати, Соловей Розбійник вертав йому
відібране, давав потиличника й відпускав."
Немає коментарів:
Дописати коментар